Голодомор 1932-1933 років в Україні та Ічнянському районі

Вітаємо на офіційному сайті!

Голодомор 1932-1933 років в Україні та Ічнянському районі

23.11.2018 Новини 0

Коротка історична довідка про голодомор 1932-1933 років в Україні та Ічнянському районі, Чернігівської області

Українська революція, що розпочалася у березні 1917 року, стала переломним моментом нашої історії. Тоді сформувалася ідея державної незалежності, яка визначила подальший розвиток українського народу. Революція прискорила становлення української політичної нації, формування культурної еліти й економічно незалежного селянства.

Але після Жовтневого перевороту від 1917 і по 1921 рік на більшій частині території колишньої Російської імперії владу захопили комуністи Вони окупували і знищили демократичну Українську Народну Республіку проголошену в 1917 році. Через затяту боротьбу українців комуністичний режим для зміцнення становища в Україні змушений був піти на створення у 1919-1920 роках квазідержави – УСРР і певні поступки українському національному рухові.

У 1920-х роках Україна переживала культурний ренесанс європейського
зразка. Під гаслом «Геть від Москви!» формувалися самобутні, відмінні від російських, культурні традиції, орієнтовані на Європу. Створювалася національна система освіти, обґрунтовувалася економічна концепція України як автономного економічного організму. Проте до кінця 1920-х років у СРСР ствердився тоталітарний комуністичний режим із суворою суспільною ієрархією. Будь-який прояв незгоди або нонконформізму (як індивідуального, так і малих або великих груп людей за професійною, релігійною, партійною ознаками) негайно жорстоко придушувався і карався.

Форсована індустріалізація та суцільна колективізація кінця 1920-их
призвели до невдоволення людей у різних регіонах СРСР. Найактивніше спротив чинила Україна, яка мала досвід власної державності у попередній період.
Центром опору більшовицькій політиці стало українське село.

У 1930 році в Україні відбулося понад 4 тисячі масових виступів в яких взяли участь, за оцінками дослідників, 1,2 мільйона осіб. Протести були стихійними та розрізненими. Добре озброєні і підготовлені війська порівняно швидко придушували їх. Але опір все одно змусив комуністів призупинити колективізацію.

І в 1932, і в 1933 роках у різних куточках України режим змушений бува придушувати масові виступи- «волинки» – які ставали відчайдушними спробами доведених до межі голоду українських селян не стільки відстояти свої права, як просто вижити. За перші 7 місяців 1932 року органи ГПУ (главное политическое управление) зафіксували в УСРР 930 масових протестів виступів, що становило понад 56% усіх анти владних виступів в СРСР за цей час.

У першій половині 1932 року в Україні з колгоспів вийшли десятки тисяч селянських господарств, які прагнули відновлення економічної свободи. Незважаючи на тиск партійних і державних органів, майже 500 сільських рад ризикували відмовлятися від нереальних планів хлібозаготівель.

Цей стихійний спротив окупаційна влада назвала підготовкою антикомуністичного повстання, яке начебто мало вибухнути навесні 1933 року і використала як виправдання вбивства голодом.

Головна ж причина вчинення злочину Голодомору полягала у тому, що
українська нація, друга за чисельністю в СРСР, мала величезний культурно-
історичний спадок, власні славетні традиції державотворення, досвід
національно-визвольної боротьби. Україна стояла на заваді створення
тоталітарної комуністичної імперії. Широкі кола інтелектуалів та економічно
самостійне селянство не сприймали політики комуністичного керівництва. Тому
режим поставив за мету знищити українців як політичну націю, котра рано чи
пізно могла поставити питання про створення незалежної держави. Для
досягнення цієї мети був обраний жахливий Інструмент – вбивство голодом.

Голодомор був спеціально спланованою і ретельно замаскованою
каральною операцією.

Внаслідок умисного створення умов, несумісних із життям, за кілька
місяців у 1932 – 1933 роках в Україні загинули мільйони людей. На жаль, страшні
обставини злочину та свідома заборона ведення статистики смертності
унеможливлюють встановлення точної кількості й вичерпного поіменного
списку жертв.

Голод став зброєю масового біологічного знищення українців. Він на
довгі десятиліття порушив природний та політичний розвиток українців як
спільноти, призвів до морально-психологічних змін у свідомості нації, наслідки
цієї катастрофи відчуваємо і понині.

Як засвідчують соціологічні опитування останніх років, три чверті
громадян України погоджуються, що Голодомор був геноцидом, вчиненим
комуністичним тоталітарним режимом проти Українського народу.

Не оминув голод і нашої Ічнянщини. За час Голодомору в нашому краї померло утричі більше людей, ніж загинуло під час Великої Вітчизняної війни. Наш земляк-краєзнавець Володимир Іванович Балабай наводить такі дані:

Загинуло людей

Від голоду

На війні

1

По району

22-25 тисяч чоловік

11 тисяч чоловік

2

Крупичполе з Сваричівкою

750 чоловік

360 чоловік

3

Припутні з Вишнівкою

960 чоловік

400 чоловік

4

Рожнівка

900 чоловік

120 чоловік

Більша ж частина цих людей померла від голоду в період квітня 1932 року листопад 1933 року ( 500 днів, які стали вирішальними в долі багатьох ічнянців).

Напівголодна та майже безхлібна зима 1932-1933 рр. украй послабив село. Сімейні запаси харчів на весну майже повністю були вичерпані. А тому в березні смертність у районі стала частішою. Передовсім помирали знесилені, старі, люди та кволі й хворі діти. Фізичне виснаження найбільш помітно виявлялось на чоловіках і жінках, які працювали на тяжких і напівтяжких роботах. Від недоїдання вони стали худими, блідими та сумними. У багатьох людей були опухлі обличчя, ноги. У харчовий раціон пішло все що можна було їсти. Що тільки люди не їли, таким стравам навіть назву підібрати складно: млинці з картопляного жому, листя липи, коріння бур’янів, «звані бурячки», від яких сліпли і глухли, мильку. гнилу картоплю, млинці з квітками конюшини, пирій, калачики, щавель, варену кропиву, солому, лободу, воронячі яйця, полову, обдерту липову кору, картопляне лушпиння, якось приготовляли макуху, пили зернову брагу із спиртозаводу, запарювали висівки, а потім з них варили юшку.

Як згадує один із очевидців, за бур’яном він із матір ю ходив аж до лісу, бо в селі його вже не було. Інший пригадує болотяне зілля цикуту. Стебло у неї трубчасте, а біля верху солодке, то навіть і його люди виїли вщент.